«Альбатрос» Бодлер аналіз вірша — тема, ідея, художні засоби

«Альбатрос» аналіз
 Рік написання — 1842
 Цикл — «Сплін та ідеал»
 Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет — мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити
 Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої)
Художні засоби «Альбатрос» Епітет «крилатий велетень», великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний
 Символи у вірші «Альбатрос»
 Альбатрос, тобто сам поет — це світ прекрасного, добра. Моряки — зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту.
 Море — сим­волізує життя; корабель, човен — людську долю;

грім, гроза, блискавка — життєві негаразди.

 В «Альбатросі» стверд­жується божественна сила мистецтва, з найбільшою пов­нотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, «міць велика», але його намагаються приборкати. Він не може протистояти сусп­ільству, як птиця натовпу матросів. На­товп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться «сумними думками» поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.

«Альбатрос» Шарль Бодлер

 Буває, моряки піймають альбатроса,

 Як заманеться їм розваги та забав.

І дивиться на них король блакиті скоса

 — Він їхній корабель здалека проводжав.

 Ходити по дошках природа не навчила

 — Він присоромлений, хода його смішна.

 Волочаться за ним великі білі крила,

 Як весла по боках розбитого човна.

 Незграба немічний ступає клишоного;

 Прекрасний в небесах, а тут — як інвалід!..

 Той ляльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,

 Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет, як альбатрос — володар гроз і грому,

 Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

 Крилатий велетень не має змоги йти.